Усвідомлене батьківство
Сім’я - одна з найдавніших форм спільності людей. Вона виникла раніше, ніж нації, держави, ше за часів первісного суспільства. Саме сім’я була, є і, мабуть, завжди буде найважливішим середовищем формування та розвитку особистості.
Для жінки сім’я – це можливість нормально існувати, спокій і впевненість у собі, матеріальна і моральна підтримка, відчуття радості й щастя, повноцінне виховання дітей. Чоловіку сім’я надає стимул до життя, допомагає у подоланні утруднень і негараздів. Для дитини сім’я відіграє важливе значення насамперед тому, що дає перші і найважливіші знання про життя, про взаємини з людьми. Сім’я створює матеріальні та моральні умови для її зростання, формує моральні життєві основи та статеворольові установки.
Проблеми сімейного виховання завжди привертали увагу педагогічної науки та психології, адже сім’я – один із найважливіших виховних інститутів, значення якого для особистості важко переоцінити. Сьогодні сім’я переживає серйозні труднощі, що значною мірою зумовлені кризовими явищами, що знижуть дієвість виховної функції сім’ї, вносять далеко не завжди педагогічно виправдані зміни в її зміст, призводять до того, що сімейне виховання стає об’єктом критики з боку держави, яка вимагає підвищення відповідальності батьків за виховання дітей.
Труднощі сімейного виховання і причини, що викликають зниження педагогічного потенціалу сім’ї, вивчаються соціологами та психологами. Результати проведених досліджень вказують на існування певних чинників, що зумовлюють супересності та складності у внутрішньосімейних взаєминах між дітьми і дорослими, не зважати на які було б прикрою помилкою.
Відомо, що стиль сімейного виховання, його зміст і цілі найчастіше формуються неусвідомлено, на основі установок, традицій, наслідуваних із батьківських родин. Однак, порівняно з попередніми роками, реалії сьогодення спричинюють розваиток такого феномена як аномія, що суттєво впливає на стан сучасної української сім’ї, процес сімейного виховання дітей. Під аномією розуміється певний психологіяний стан індивіда для якого колишні психологічні стереотипи поведінки виявляються зруйнованими, а нові ще не сформовані; їх розробка відбувається хаотично й безсистемно. Водночас у дорослих членів сім’ї практично відсутні уявлення щодо сучасних соціально-адаптивних стратегій, а отже, порушує внутрішньосімейну гармонію.
Виховна функція сім’ї видділяє основний аспект – формування особистості дитини. Сімейне виховання засновується на емоційному, інтимному характері відносин. Байдужість батьків, які не задовольняють прагнення дитини до спілкування, до спільної емоційно забарвленої діялььності, призводять до затримки соціального розвитку дитячої особистості і навіть формування її асоціального характеру. В благополучних сім’ях батьки передають дітям власні духовні цінності, на основі яких вибудовуються певні моделі життя; діти –правопорушники здебільшого виховуються в сім’ях , де духовні ціннісні орієнтації не є важливими для батьків, ставлення дорослих до дітей авторитарне, повністю байдуже, навіть вороже.Діяльність таких батьків регулюється не прагненням досягти значущих цілей, а намаганням уникнути можливих негативних наслідків своїх дій або своєї бездіяльності. Встановлено, що несприятливі сімейні відносини через дисгармонію батьківсько-дитячих взаємин порушують спихічний розвиток дитини; неадекватні моделі поведінки дорослих призводять до того, що сьогодні в сім’ях близько 4,7% - це «важкі діти», зростає кількість дітей, які «випадають» із сім’ї.
Недоліки у поведінці й характері дітей, на мою думку, є сигналом для перегляду батьками власної поведінки і загалом взаємовідносин у сім’ї. Їм повинна бути притаманна культура взаємин, загальний дух сім’ї тобто, батьківська мудрість.
Ким же для дитини виступають батьки? По-перше, джерелом емоційного тепла і підтримки. По-друге, - владою, найвишою інстанцією, розпорядником благ. По-третє зразком і прикладом для наслідування. І в-четвертих, -порадником. Різні стилі догляду, поведінки, взаємодії – визначають напрямки розвитку дитячої самосвідомості. Саме чнрез особливості усвідомлення дитиною свого «Я», свого місця в навколишньому світі, в житті, в сім’ї серед близьких відбувається розвиток особистості, становлення характеру та закріплення певних норм поведінки. Причому найголовнішим у цьому процесі є її емоційно-психологічне самопочуття.
У звичайній сім’ї , де існує здоровий внутрішньосімейний мікроклімат дитина, як правило, не наділяється якимись довготривалими ролями. Всі ролі виконуються легко, проте на жодній із них дитина не зупиняється надовго, оскільки ніхто її до цього не примушує, а самій їй бути однаковою весь час нецікаво. У такій сім’ї дітям ніколи не нав’язують якийсь зовнішній для них образ, котрий не відповідає їхньому внутрішньому світу, а дорослим не властиві такі позиції, як «відкидання», «презирство», «переслідування». Їхнє ставлення не має форм емоційного відторгнення. До дитини навіть можуть звертатися за порадою. За таких умов можна говорити про наявність дійсно педагогічного впливу, панування виховних відносин.
На важливості прикладу батьків у вихованні дітей акцентував увагу А.Макаренко. І сьогодні добре відомі його слова, з якими він звертався до батьків: «Ваша власна поведінка – найголовніша річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину лише тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її у кожний момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Як ви одягаєтесь, як ви розмовляєте з іншими людьми і що говорите про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви спілкуєтеся з друзями і з ворогами, як ви смієтеся, читаєте газету – все це має для дитини велике значення».
Провідним елементом змісту виховання в сім’ї може і повинно стати формування у дитини позитивної самооцінки, образу «я», «я-концепції».
Шановні батьки! Триває новий навчальний рік. Це важливий період у житті ваших дітей, це саме той час коли їм потрібна ваша підтримка, ваше розуміння. Пам’ятайте, що секрет формування позитивної самооцінки дитини полягає в доброзичливому ставленні до неї, готовності прийняти її такою, якою вона є, але водночас і в умінні встановлювати при цьому відповідні заборони. Головне ваше завдання полягає в тому, щоб зуміти подивитись на світ очима своїх дітей, спробувати зрозуміти «із середини» їхню поведінку і почуття, в кінцевому рахунку – допомогти їм досягти повноти самовдосконалення і самоздійснення.
