Сокальська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4

Посяснювальна записка

Психологічне тлумачення лихослів’я

до дійсності, залежать від мотивів діяльності, рівня сформованості здібностей, особливостей темпе­раменту і характеру. Отже, існують передумови для виникнення і розвитку лихослів’я, зосереджені у стійких рисах характеру і схильностях людей.

   Схильність до лихослів’я може обумовлюватися психоло­гічними проблемами, які переживає людина, кризовими пе­ріодами онтогенезу, кризовими ситуаціями буденного життя.

   Бувають періоди вираженої агресивності дитини, що пору­шують її гармонійні відносини з оточенням, що в основному співпадають з моментами її найбільшої емоційної лабільності, з переживанням вікових афективних і особистіших криз. Лайку в такі періоди розвитк

    Лихослів’я можна аналізувати з різних точок зору. Найбільший прак­тичний інтерес для школи становить психологічне тлумачення лихослів’я й оцінка його з позиції впливу на психіку людини. Важливою характеристикою лихослів’я є те, що воно може бути як агресивним, так і неагресивним. Традиційно психологічне тлумачення прокльонів полягає у поясненні їх як вербальної агресії. Та сферою життя лихослів’я є усне спонтанне мовлення, яке може бути агресивним, а може і ні. Спонтанні мовленнєві реакції на сильний стрес часто висловлюють саме прокльонами, ззовні подібними до агресивних. Лихослів’я може використовуватись для «зв’язку слів у реченні», а також у стані емоційного піднесення. Тобто існує велика кількість життєвих ситуацій, коли лайку вживають без наміру когось образити або розрядити власну агресію. Однак використання у таких ситуаціях саме лихослів’я свідчить про культуру мовця.

   Не викликає заперечень і той факт, що у різноманітних ситуаціях міжособистісної взаємодії лихослів’я часто-густо є ви­явом агресії. Агресивне лихослів’я — це будь-яка форма мовної поведінки, спрямована на образу або заподіяння шкоди іншій людині, яка не бажає цього.

   У класифікації різноманітних агресивних реакцій лихослів’я («образу словом») можна визначити як реакцію «активну, пряму, вербальну» .У певних ситуаціях агресивне лихослів’я є активним способом виходу зі стану емоційного напруження. Проте неодмінно слід наголосити, що в такому стані не всі використовують лихослів’я. Така реакція є свідченням рівня особистісного розвитку.

   Виникнення і «життя» лайки безпосередньо пов’язане з етно­сом. Однією з характерних рис нації є спільність мови. Мова — це начало, яке формує поняття, а через них — і сам процес мислення народів. Прокльони існують в усіх етнічних культурах, але вони різні в різних народів. Одним з основних понять етнопсихології є етнічний стереотип — від­носно стійкі уявлення про моральні, розумові і фізичні риси, ха­рактерні для представників різних етнічних спільностей.

Зернення до інвективи є фактичним визнанням свого психологічного банкрутства, капітуляцією перед ситуацією замість її опанування. Очевидно, шо діалектичність самої інвек­тиви призводить до того, шо вже довго суспільство вело і веде боротьбу з лихослів’ям, справедливо вбачаючи у ньому серйозну небезпеку для свого добробуту

ПСИХОЛОГО-ПЕДАҐОҐІЧНІ ПРИЧИНИ ЛИХОСЛІВ’Я

  Дослідження лихослів’я передбачає з’ясування причин, що його породжують. Мова — найважливіший фактор соціалізації особистості. Згідно з теорією розвитку вищих психічних функцій (Л. Виготський) мова — це знак, спрямований усередину, у внут­рішній світ особистості, і покликаний змінювати його. Якщо ж це слово, цей знак е негативним, тоді і зміни в по­ведінці особистості будуть також зі знаком мінус. «Вростання» лихослів’я у поведінку відбувається у два етапи: спочатку його вважають засобом «колективної поведінки, засобом соціального пристосування, а потілі — способом індивідуальної поведінки ди­тини, способом особистішого пристосування». Іншими словами, лихослів’я із ситуативного переростає в особистіше, спричиняє негативні перетворення у внутрішньому світі дитини, ускладнює її адаптацію і спотворює соціалізацію.

Важковиховувана дитина — цс дитина не із вродженим органічним недоліком, а вибита із соціальної колії. Причини моральної дефективності слід шукати не в дитині, а у соціально-економічних і культурно-педагогічних умовах, в яких вона росла і розвивалась. Як ми зазначали, первинно лихослів’я є засобом вияву агресивного ставлення. Тобто не­гативні прояви у мовленнєвій поведінці дитини є наслідком недосконалих педагогічних, виховних впливів її найближчого соціального оточення, а також випадкових антипедагогічних впливів інших людей.

  У лоні сім’ї дитина проходить первинну соціалізацію. Умови сімейного виховання відбиваються на всьому житті і є відправним моментом формування особистості. На прикладі стосунків між членами родини дитина вчиться взаємодіяти з іншими людьми, навчається мовленнєвої поведінки і форм ставлення, які зберігаються і найбільше виявляються в підлітковий період. Діти, які часто спостерігають грубість і образи у спілкуванні між батьками, схильні відтворювати їх у своїй поведінці. Вони вважають це ознакою дорослості. При цьому вони засвою­ють ті форми поведінки, які переважали в їхньому оточенні і які найкраще відбилися у пам’яті. Там, де скандали хронічні, у більшості дітей формуються подібні форми спілкування із вживанням усієї гами «лихих» слів.

    Жорстоке повод­ження з дитиною у сім’ї призводить не тільки до здійснення агресивних вчинків цією дитиною при спілкуванні з одноліт­ками, але й до розвитку агресивності, схильності до насилля та жорстокості у зрілому віці. У поведінковому репертуарі таких дітей відсутні «сценарії» конструктивного розв’язання конфлікт­них ситуацій. Якщо ж дитина боїться ображати дорослого, то переносить агресію на слабшого.

   Виділяють такі помилки сімейного виховання, які, прямо впливають на закріплення звички лихословити :

   -   дефіцит позитивного спілкування батьків із дітьми;

   -   відсутність у дорослих власних моральних установок;

   -   організація життя в сім’ї не сприяє формуванню в дитини моральних звичок;

   -   батьки не знають і не розуміють внутрішнього світу своєї дитини;

    -   недоброзичливе, грубе ставлення дорослого до дитини.

  Лайки дитина може навчитися, взаємодіючи з однолітками, особливо з важковиховуваними. Мотивом вживання лихих слів може бути бажання закріпитися у значущому гурті, самоствердитись, відчути себе дорослим. У підлітків, особливо «важких», сильно розвинений рефлекс «наслідування», який спонукає їх некритично сприймати форми поведінки найзанедбаніших і найзіпсованіших серед них. У таких міжособиетісних контактах школярі засвоюють як агресивні, так і неагресивні функції лихослів’я, а ше навчаються вико­ристовувати його як спосіб досягнення певної мети (інстру­ментальні прокльони).

   Видатний український педагог В. Сухомлинський заува­жував: «Слово вчителя — насамперед знаряддя людяності, чуйності, толерантності. Будьте обачні, щоб слово не стало батогом, торкаючись ніжного тіла, залишаючи на все життя грубі рубці, саме від цих дотиків отроцтво і здається пусте­лею...». Розглядаючи причини лихослів’я, не можна обмежитися лише мікросоціальними. Адже вони є наслідком дії певних сил у суспільному житті. Подвійні стандарти, девальвація мораль­них норм, ускладнення життя, прогрес безробіття та інфляція, постійна соціальна незахищеність викликають загальний стрес і призводять до того, що лихословити починають і ті, хто раніше якось утримувався від цієї звички. Грубість і лайку сьогодні ди­тина може почути звідусіль. Лихословлять сусіди, лихословлять власні друзі і друзі батьків, однолітки і літні люди, перехожі на вулиці. Такий вплив різних людей вчить дитину різноманітних форм лихослів’я.

   ЗМІ демонструють не тільки моделі агресивного лихослів’я, але й моделі лихослів’я як своєрід­ної комунікативної норми. Засвоєння агресивного лихослів’я підкріплюється пропагандою насилля, що спотворює систему духовних цінностей (культ сили, прагнення до влади), пород­жує відповідні соціальні установки (уявлення про те, шо світ жорстокий і повний насилля тощо), сприяє засвоєнню агре­сивного лихослів’я як вербальної форми сублімації фізичної агресії тощо.

    Дитина не народжується із закладеними в її природі ідеями, прихованими в ній апріорними формами свідомості. Вона не народжується злою або доброю, мужньою або полохливою. Але вона і не є чистою дошкою або просто воском, з якого можна ліпити, кому що схочеться. Дитина народжується з певними перед­умовами для подальшого її психічного розвитку.  Лихослів’я за своєю психологічною природою — це викривлена вербальна форма протесту людини, насамперед, проти неможливості бути собою, бути автором, повноцінним суб’єктом свого життя, вільним від зовнішніх детермінацій і обмежень.

   Індивідуально-психологічні особливості людини полягають у різному ставленні до себе і у розцінювати як злий намір недоцільно. Так, психологічними причинами лихослів’я можна вважати психофізіологічну кризу підліткового віку, яка визначається підвищеною схильністю до агресії (особливо мовленнєвої), за­гостренням психологічного дискомфорту в ситуації фрустрації.

   Схильність до лайки певною мірою залежить від агресивності особистості. Це індивідуально-психологічна риса, що вияв­ляється у готовності до агресії. Тобто не — готовність до агресивних дій (зокрема лихослів’я) щодо іншого і щодо себе. Вважається, що можна в такому випадку говорити про потенційно агресивне сприймання та потенційно агресивну інтерпретацію як про стійкі особистісні риси світосприйняття і світорозуміння . Агресивність як індивідуальна детермінанта лихослів’я також пов’язана з певною мотивацією. Адже саме певні мотиви умож­ливлюють існування цілеспрямованої агресії, а отже — і ціле­спрямованого лихослів’я, тобто лайки, вжитої задля заподіяння зла, лиха, шкоди іншому.

   Схильність до лайки залежить від розвитку емоційної сфери дитини. У випадку за­тримки і спотворення раннього розвитку можуть формуватися і закріплюватися не завжди адекватні форми афективного реагу­вання, серед яких найчастіше трапляються агресивні вербальні й символічні реакції.

   Вербальну агресію (лайку) називають легшою формою агре­сії, ніж фізична. Профілактика і корекція надзвичайно складні тому, що лихослів’я небезпечніше, ніж бійка, воно краще приховане від ока вихователя, вчителя. Проте сильно дезорганізує поведінку дитини будь-який афек­тивний розлад.

   Схильність до лихослів’я залежить від вольових рис дитини. Переважання негативних звичок можна пояснити тим, що їх­ній вияв не потребує, як правило, особливих вольових зусиль і тривалих вправ. Навчитися пити, палити, лаятися легше, ніж добре вчитися, працювати і поводитися зразково.  Підлітки з акцентуаціями характеру (за К. Леонгардом, О. Личко), зокрема таких типів як збудливий, гіпертимний, афективно-екзальтований, будуть схильними до лихослів’я більше, ніж інші.

Якшо батьки і педагоги недостатньо знають і враховують індивідуально-психологічні особливості дитини і висувають надмірні для неї вимоги, цс призводить до розчарувань, недові­ри, пригніченості, почуття неповноцінності, фор\їує негативні особистісні риси. Під впливом несприятливих умов розвитку і виховання в сім’ї та у школі (наприклад, негативне оцінювання) у дитини формується низька самооцінка. Якшо численні спроби підвищити самооцінку соціально сприятливими прийомами не мають бажаного результату, то вона звертається до асоціальних взірців і контрнормативних цінностей. Часто жорстокість є проявом заниженої самооцінки. Тому якийсь вид спрямованого на інших насильства відновлює са­моповагу дитини і вирівнює самооцінку.

   Лихослів’я може бути інструментом, за допомогою якого реалізуються різноманітні механізми психологічного захисту. Із захисних реакцій, що трапляються у дітей і підлітків, найти- повішими є: пасивний протест, опозиція, імітація, емансипація, компенсація й ізоляція. Лихослів’я може бути актуальним для всіх захисних реакцій, крім пасивного протесту.

Прояви  лихослів’я в рамках кожної захисної реакції.

   Опозиція — форма активного про­тесту проти норм і вимог дорослих. Виявлятися вона може як фізичними, так і словесними поведінковими реакціями.

  Імітація — це реакція, що виявляється у намаганні в усьому наслідувати певну особу. Дитина поширює позитивну реакцію на всі риси цієї людини: і хороші, і погані. Якшо «герой» ли­хословить, тоді наслідується і лихослів’я.

   Емансипація — це боротьба дітей за самоствердження, свободу. У більшості ви­падків дитина проектує на себе способи поведінки і риси ха­рактеру дорослих. На жаль, сьогодні позитивних взірців дуже мало.

   Компенсація — це реакція, за допомогою якої дитина намагається заповнити і пояснити собі слабкість і невдачі в одній галузі досягненнями в іншій. Разом з образливими прізвиськами через генералізацію дитячого порівняння цим дітям припису­ють багато інших негативних рис. Як результат інтеріоризації гнітючих зовнішніх оцінок у них поступово формується загаль­не негативне ставлення до себе, а отже — назріває душевний конфлікт. Що більше дитина приховує невдоволення своїм оточенням, сім’єю» то більше проектує його на зовнішній світ і переконує себе в тому, що і він є ворожим. Якщо ні в сім’ї, ні у школі вона не може реалізувати компенсацію — виникає бунт. Дитина починає поводитися грубо і нахабно, вживати прокльони.

  Ізоляція — вид захисту, коли, взявши іграшку, дитина «дозволяє» їй робити те, чого самій не можна: бути жорстокою, лихословити, висміювати інших тощо. Зазвичай жорстокість проявляється в тих дітей, у яких не вироблена здатність до емпатії, а замість неї бачимо емоційну холодність або пасивність, навіюваність і конформність.

   Вплив на закріплення звички лихословити можуть мати і ме­дико-біологічні причини. Адже психічне І фізичне нездоров’я дитини може породжувати відхилення в її поведінці, а отже, — провокувати засвоєння і вживання лайки.

Тому серед причин, що призводять до формування звички лаятися, чільне місце посідають педагогічно-соціальні. Комуні­кативна поведінка батьків, однолітків, учителів навчає школяра різноманітних видів лихослів’я. Засвоєння цієї звички відбу­вається через психологічні механізми наслідування, соціального навчання, зараження. Посилюють процес соціальні фактори (наприклад, негативний вплив ЗМІ), соціокультурні стереотипи (ставлення до лихослів’я в соціумі).

     Причини лихослів’я надзвичайно складні і різноманіт­ні, вони не є ізольованими одна від одної. Між ними існує зв’язок, як між соціальним і біологічним, успадкованим і на­бутим, фізіологічним і психічним, індивідуальним і суспільним. Тому і дослідження феномену лихослів’я, причин, що його породжують, має бути комплексним. Фактори, шо його спричи­няють, не залишаються абсолютно незмінними протягом життя людини. Більшість розглянутих характеристик може змінюватись залежно від набуття нового досвіду. Цей факт дуже важливий для попередження і подолання лихослів’я.

    Поділяючи оптимістичну позицію в поглядах на перспективи розвитку суспільства, можна припустити, що саме гуманізація стосунків у сім’ї і школі, цілеспрямована культурно-просвіт­ницька робота з батьками, з досвідченими і майбутніми пе­дагогами, введення певних санкцій за лихослів’я і спеціально організована психолого-псдагогічна корекиійна і профілактична робота з дітьми дадуть свої позитивні результати і допоможуть подолати цю шкідливу звичку.