Шлях довжиною в тисячу миль починається з одного, першого кроку.
Якщо треба робити вибір, не бійся – роби. Навіть якщо дуже складний вибір. Знай, що вибір не буває ніколи абсолютно вірним. Але вибирати належить. І це буде твій вибір, яким би він не був. І в цьому теж твоя сила
Поки йдеш, ти в дорозі. Навіть тоді, коли достеменно не знаєш, куди йдеш. Але йди. Це твоя дорога. Дорожи дорогою. Бо тільки вона може вивисти на Путь.
Коли не знаєш, куди йти і навіщо, встань, простягни вперед руку – і йди. Тепер ти бачиш, куди йти. Ти знову в дорозі. І це головне – бути в дорозі.
Коли не знаєш, що робити, встань і йди. Це вже робота. Між людей, між дерев, між думок знайдеш своє призначення, свою потребу.
Все, що хочеш зробити головного, посутнього, роби до 50-ти років. А далі нехай життя і праці твої будуть легкими. Нехай напрацьоване досі працює на тебе. А ти помірно займайся тим, що знаєш і любиш. Ти заслужив це.
Не треба боятися воєн і криз. Це суспільні хвороби. Але – хвороби очищення. І в цей період народжується більше сильних і розумних дітей.
Не відкладай на «колись», «ко-ли-небудь». Домагайся того, чого хочеш, вже. А якщо домігся, користуйся ним уже. Не відмовляйся від заслужених благ.Бо прийде час і побачиш, що все краще вже було і більше не буде.
Коли не знаєш як молитися, - просто дякуй: «Господи, дякую Тобі за те, що Ти зі мною. Господи, дякую Тобі за те, що я з тобою». Дякуйте не тільки за те, що вам вдається, але й за те, що відбирається.
Батьки дали тобі життя –
волю виховуй сам.
Кожна вада завжди знаходить
для себе захист.
Публілій Сір
Зустрічаючись з важкою дитиною (підлітком), ми відразу ж реагуємо – звично і майже бездумними штампами. Якими б грізними не були наші реакції, навіть їх повторення переконує дітей у нашому безсиллі. Безсильними нас робить перевага емоцій над думками. Наші емоції в цих реакціях, як правило, негативні, тому вони не сприяють таворчому процесові.
І ось ми вперше задумуємось: звідки такі діти беруться? Точніше – як вони стають такими? І можливо замість вони «важкі діти» - «нам важко». А чому? Присутність цієї думки , прагнення зрозуміти знижують ступінь роздратованності.
Можливо, це важко – дитині? Коли ми побачимо хоча б одну з причин її труднощів, то зможемо знайти шляхи їх подолання. І – не допумстимо їх у майбутньому.
Розвитку здібностей бачити і розуміти більш за все перешкоджає переконання у власній безгрішності. Однією з найбільших помилок є переконання: «Я старший, значить я правий!». Ні наш вік, ні роль старшого, ні навіть те, що ми називаємо «досвідом», не гарантують правильної поведінки у стосунках з дітьми. Статус старшого змушує нас постійно вчитися, контролювати свої дії у стосунках з дітьми.
Коли цього не хочеться, навіщо тоді нарікати, скаржитись, чекати допомоги. Допомога приходить тілики до тих, хто хоче перебороти себе, перейти за межі звичного, хто є готовий до зусиль розуму і душі.
Навчитись бачити «труднощі» залежить вад вас. Ви станете сильнішими і зможете багато чого змінити.
Заборони
Дорослі найбільше скаржаться на непослух дітей. Те, що «не докличешся» і «не допросишся», « не одразу примусиш» зробити що небудь – це півбіди, а ось коли ігнорують заборони, коли не розуміють «не можна» - біда...
Заборони вимагають серйозного осмислення. Це є важлива зона наших контактів з дітьми, від них найбільше залежить, буде дитина важким підлітком чи ні, залежить майбутній характер дорослої юїлюдини, не кажучи вже про саме дитинство, яке так легко знівечити.
Що ми забороняємо дитині?
Щодо безпеки забороняємо брати гострі предмети, залазити на будь-яку висоту, торкатись гарячих предметів. Оберігаючи свій спокій, не дозволяємо бігати, стрибати і шуміти. Тобто, мотиви наших заборон є різноманітні, але вони можуть бути зведені до того, що багато дій наших дітей для нас – небажані. Ми забороняємо самі дії, замість того, щоб їх змінити у потрібному напрямку.
Що означає для дитини дія? Її цілеспрямовані рухи, її предметні дії – основа рпозвитку дитини. Фізична дія для дитини – життєво необхідна активність. І коли забороняється рух - порушуються умови для нормального розвитку дитини. Звідси – дискомфорт дитини, незадоволення, неприйняття заборони.
Також важким для виконання є заборона товаришувати з тим, хто нам не подобається, чи право перших самостійних кроків для тих, хто старший. Звідси – непослух і брехня. Тому глибшою стає тріщина між дорослими і дітьми.
1. Даремно і шкідливо не дозволяти литині те, що їй життєво необхідне. Тому потрібно потурбуватися про те, що дитині потрібно для її психічного розвитку.
2. Даремні та шкідливі численні заборони. Слово «не можна»- це лише звук, і його потрібно зробити сигналом – переконливим у значенні заборони.
3. Заборона в житті дитини – це одна з умов розвитку внутрішнього активного гальмування.
4. Для психічного розвитку дітей будь-якого віку шкідливим є невиконання вимог старших. Неморжливість виконання наших заборон ми створюємо потенціал для їх порушення, ми примушуємо людину стати порушником і відчути себе таким. Порушником - з нашої вини, і про це вона знає або підозрює, але ми знати цього не хочемо! І це - причина наших турбот.
5. Щодо морального виховання, то воно забезпечується не заборонами, а рутиною повсякденного життя, найближчим оточенням дитини, всім його досвідом.
Коли підліток не може стати зручним для всіх, хто з ним має справу, то це варто розглядати саме так: не може! Віднього даремно вимагати, бо йому важче. По-перше, через брак витривалості, по-друге, тому, що саме на нього спрямовані «всі стріли» загальної недоброзичливості. Якщо у людини бракує нервово-психічної витривалості, то вона піддається багатьом слабкостям. На цьому грунті може розвинутись боягузтво, лінь, брехливість тощо.
Ми так хочемо, щоб було все гладко, зручно, гарно. Однак забороняємо дуже багато через страх ризику. І живемо – за нашу доньку, за нашого сина, все більше роблячи їх залежними від нас, тоді як сама природа цього віку вимагає їх незалежності. Щоб увійти в життя достатньо самостійними – наші діти повинні ризикнути. Вони мають право на ризик!
